Фотовиставка «Україна – це ми!»
Віднині воєдино зливаються частини,
відірвані одна від одної, частини єдиної України.
Здійснились віковічні мрії, якими жили
і за які умирали кращі сини України.
Віднині є єдиною незалежна Українська Народна Республіка.
(Із Універсалу Директорії УНР. 22 січня 1919 р.)
Цей кадр (фото) – не просто урочистий момент у шкільному житті. Це потужна візуальна сила, що зв'язує минуле, сучасне і майбутнє України. Діти з гімназії, тримаючи над собою синьо-жовтий стяг, відтворюють найголовніший жест української історії – жест об'єднання. Їхні підняті руки – це пряма лінія до 22 січня 1919 року, коли на Софійській площі в Києві прогриміли доленосні слова Універсалу Директорії УНР: «Віднині воєдино зливаються частини, відірвані одна від одної, частини єдиної України». Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки був не політичною угодою, а втіленням вікової мрії народу, який століттями жив розрізненим між імперіями, але зберігав єдність у мові, культурі та прагненні до волі.
Це свято з дня його проголошення в 1999 році завжди було символом єдності. Але сьогодні, в умовах повномасштабної російської агресії, воно набуло нового, глибоко конкретного й бойового змісту. Якщо 107 років тому соборність була актом політичного та духовного об'єднання, то зараз – це прямий наказ до дії. Це мета нашої боротьби: деокупація всіх територій, від Криму до Донбасу, і повне відновлення територіальної цілісності. Слова з Універсалу 1919 року про «частини, відірвані одна від одної» лунають приголомшливо актуально. Російська пропаганда, спадкоємиця більшовицьких методів, знову намагається створювати штучні кордони та «сірі зони», щоб посварити та розділити нас. Але, на відміну від початку ХХ століття, сьогодні українське суспільство демонструє монолітну єдність. Антиукраїнський наратив про «східняків» і «западенців» остаточно зазнав краху в полум'ї спільного опору.
Тому прапор на плечах цих дітей – це не лише символ. Це епіцентр національної сили. Він нагадує про найважливіший урок нашої історії, про який говорив Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній: «В єдності – сила, в розділенні – поразка». Цей прапор – це мІст між поколіннями: між тими, хто мріяв про соборність, між тими, хто проголошував її в 1919-му, між тими, хто відновлював незалежність у 1991-му, і тими, хто зараз бореться за її повне втілення на полі бою.
Прапор над їхніми головами – це обіцянка, що Україна не лише відстоїть свою державність, але й остаточно, назавжди, стане Соборною.
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!